Оповідання "Жовтогаряча і Дивний"

тут в Ґілморів неочікуване дорослішання, напевно варто було поставити на паузу, але най вже буде

і як вже я вирішила зробити з цього пост, то тут тікток про створення батьків (Лорана і Дежи) + ще трохи скрінів

Будні

(музика для фону у Spotify або YouTube)

Дарма лікарі запевнили, що все добре, батьки і Блейн ще півночі сиділи над молодшим членом сімейства, після приїзду з лікарні.  Виспатися не вийшло. Майже годину, яку можна було витратити на збори – Блейн дивився в одну точку. Його не покидала думка, що він про щось забув, це щось ніяк не згадувалося, а часу ставало все обмаль. Млявість супроводжувала хлопця весь ранок. Навколишні звуки якось незвично дратували, а школа як на зло була повна звуків. 

Перше, що кинулось в очі – ікластого не було на звичному місці. Телефон неприємно пілікнув, це Джошуа написав, що запізнюється, надовго. І тут Блейн помітив, що вчорашня відповідь для рудої не відправилася. Напевно зв’язок перервався під час поїздки до лікарні. «Рудою» він її називав про себе, лише у думках. Іноді боявся, що почне називати в переписці. Він взагалі боявся написати щось не те. Добре, що стерти повідомлення набагато легше, ніж пояснювати що ти не хотів нікого образити своїми словами. Перший урок минув неначе у тумані, записи у зошиті були схожі скоріше на інопланетні символи, ніж на конспект з літератури.

На обідній перерві нарешті з’явився Джошуа. Щось швидко пробелькотів про те, як допомагав мамі з роботою. Їсти обом не хотілося, тому вони попрямували до шкільного поля. Погода ще була доволі приємною. Розмова йшла сама собою. Про вихідні, про батьків, про навчання, про несумісність глини і брата. І про Міракл.

Джошуа дуже цікавило, як розвивається спілкування цих двох. На додачу: вони не зізнавалися, як зустрілися вперше, чому так добре запам’ятали одне одного візуально. Немов це була велика таємниця. З одного боку треба поважати чужі таємниці, з іншого – цю зустріч могла бачити тітка Рамона (мама Міракл). Тому, якщо раптом буде нагода, Джошуа може випадково запитати.

Це була маленька таємниця. Не озвучена вголос. Сам Блейн трошки соромився про це розповідати, адже тоді його мотиви знайомства будуть виглядати дещо неправильно? Міракл же постійно повторювала: «все що відбувається в магічному вимірі – повинно залишатися там», прикриваючи цим свої думки про те, що ця перемога в дуелі лише випадкова удача.

—   То, може мені спланувати вам зустріч, як минулого разу? – в словах Джошуа була якась незрозуміла інтонація

—   Дякую, відмовлюсь, у тебе якась неймовірна тяга до дощових днів

—   Дощі чудові, вони… чесні?

—   Ти ще скажи, що «під дощем не видно сліз»

—   Перевіряв?

—   Не доводилося

Такі розмови давали відчуття немов вони знали одне одного декілька років, а не місяців. Хлопець не міг заперечувати, що спілкування йому подобалося. Можливо він навіть екстраверт, просто треба обирати приємних співрозмовників? Наприклад, як Джошуа або Міракл.

Блейн почув кроки позаду себе. Чомусь здивування моментально перетворилося в приємну несподіванку. Ніби остання його думка матеріалізувалася в реальність, поряд присіла рудоволоса.

—   Привіт, пліткуєте?

—   Які люди, і так рано? – за інтонацією голосу Джошуа було зрозуміло, що він також поділяє здивування Блейна

—   Доведеться звикати, я тепер ваша однокласниця

Новина була цікавою. Поки Джошуа радісно вигукував, Блейн ніяк не міг вичавити з себе адекватну реакцію. «Вітаю? З чим? З новим будильником?». Хотілося сказати щось класне.

—   В такому випадку запрошую тебе у нашу маленьку спільноту «вигнанців класу», - у їх спільноти не було назви (як і самої спільноти), але Блейн подумав про це вже після того, як сказав

—   Залюбки

Магія

(музика для фону у Spotify або YouTube)

Чим більше часу вони проводили разом, тим менше незручностей залишалося. Текстові повідомлення стали вже звичною буденністю, тому переписка поступово урізноманітнилася голосовими, відео і світлинами домашньої роботи (останнє було дуже важливою складовою, бо Джошуа не давав списувати кожного дня). Далебі, в школі дуже рідко вдавалося добре провести час, присутність рудоволосої скоріше робила уроки більш приємними.

На диво, попри буденні спіткання, розмови ніколи не набридали, а скоріше навпаки. Тим паче, що спільних тем було достобіса. Найкраще теми обговорювалися вдвох (а не втрьох, Джошуа!), але щоб не кидати ікластого, Міракл запропонувала такі зустрічі-обговорення переносити у Дзеркальний Ґліммербрук. Обох підлітків дещо бентежила думка, що матері можуть бути присутніми при їх спілкуванні.

Блейн переживав, що це стане новим приводом жартів батьків. Лоран і Дежа не зі зла, але все таки шкодили своєму первістку. Адже зіткнувшись з такою реакцією, юнаку більше не хотілося бути щирим і відвертим з ними. А якщо вони не знають – то і жартів не буде, вірно?

Міракл боялася. Постійні розмови її матері Рамони про цинізм чаклунської спільноти щодо «чистоти» крові, наштовхували на негативні думки. З’явився страх, що мати заборонить їй спілкуватися з Блейном. Тому рудоволоса уникала будь-яких розмов про нього.

Таким чином, в обох сім’ях не мали жодного поняття, про якісь дзвінки, переписки і дружбу. На щастя підлітків, Рамона і Дежа були частиною Відьомської Ради, тому дві години без нагляду можна було організувати. Так і вирішили. 

Єдине, що ці двоє ніяк не могли приховати – це вплив одне на одного. Як там каже народна мудрість: «З ким поведешся, від того й наберешся»? Набралися. Здебільшого несвідомо. Зазвичай так і відбувається у житті. Поки над цим не замислюватися, то навряд згадаєш звідки з’явився той жарт у твоєму лексиконі, чому повторюєш жест когось з твоїх друзів тощо. Люди створіння соціальні, винятками Міракл і Блейн не були. 

«Ей

Скільки маєш ти ідей

Як провести новий день?

Навчи, може, і мене

Бо так юність і пройде»

Там і тут

(музика для фону у Spotify або YouTube)

Ранок був на диво приємним. Батьки не поспішали на роботу, а Джошуа не запізнювався в школу. Це було вперше за місяць, коли їм вдалося поснідати усією сім’єю. В дитинстві Джошуа дуже хотів бути старшим братом, просив молодшу сестричку. Його мрії не співпадали з батьківськими, адже вони планували лише одну дитину. Лише згодом, коли уваги батьків ледь вистачало на нього одного – Джошуа зрозумів, що радий бути єдиною дитиною. Тим паче у нього цілих два двоюрідних брата і ціла одна двоюрідна сестра. На превеликий жаль, кузени не помирилися. Це засмучувало Джошуа з декількох причин:

-         ЯК ТАК МОЖНА, ВИ В ОДНОМУ ДОМІ ЖИВЕТЕ!

-         Міракл сумна, коли звучать їхні імена

-         А з ким тепер МЕНІ гуляти?

Десь підсвідомо (десь свідомо) ікластий розумів, що є третім зайвим у прогулянках Блейна і Міракл. Тому плани по примиренню Ноа і Абеля (братів Міракл) повільно, але діюче втілювалися в життя. Наприклад цього вечора…

Думку обірвав звук повідомлення, від Блейна, який стояв біля дошки. Заплановане повідомлення? З яких пір Блейн використовує заплановані?

Прохання, подане в такій таємничий спосіб, моментально розбурило уяву ікластого. Десь Джошуа таке вже бачив, в його улюбленому аніме. Таким чином, головна героїня залишилася одна в кабінеті і встановила таємні камери, щоб мати докази…, стоп. Вони не в детективі. Якщо у їх життя і був жанр, то це скоріше «шматочок життя». Що там ще є? Буденність? Може романтика? Блейн не хоче, щоб Міракл щось побачила. А що саме?

Допомогти? Допитати? Допомогти, а потім допитати. Вирішено. 

День занадто швидко промайнув. Як Джошуа не старався, допитати підозрюваного не вийшло. Сьогодні. Тим паче у нього плани на вечір, серйозні. А з цими двома він потім розбереться.  

Це була удача. Напевно. Минулого тижня Джошуа потрапив в кабінет правопорушників (лоб виявився сильнішим за скло з вікна). Покарання просте: сидіти пару годин в кабінеті перебираючи макулатуру.  На щастя і подив серед інших покараних ікластий впізнав свого двоюрідного брата – Ноа. Зазвичай від випускного класу просто вимагають написати пояснювальну. Винятків було аж двоє, окрім самого Ноа, поруч сиділа його однокласниця. Що вони наробили – не зізнавалися. Тому під час нудної рутини і саме порушення, і його мотиви обростали чудернацькими теоріями. 

Таким чином  двоє старшокласників запросили Джошуа  прогулятися біля моря,  майже вночі. Він боявся, що батьки не дозволять, але репутація Ноа, як відповідального племінника зробила своє діло. 

Це відчувалося по-новому. Нічне солоне повітря. Тьмяне освітлення. Неспішні розмови під шум хвиль. Немов якась сцена з фільму.



_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 
Джошуа: *дорослішає до підлітка*
Я: навряд буду ним грати


Також я, через декілька місяців: *вигадала для нього улюблену аніме персонажку, зробила з нею стікери спеціально для нього*

Ну, буває~